FPV-дрони як основна бойова сила
За даними Міністерства оборони України та незалежних оцінок, Україна планувала закупити близько 4,5 мільйона FPV-дронів у 2025 році, значна частина яких мала надійти до підрозділів Збройних сил для використання в операціях різного масштабу. Звіти військових підтверджують – більш ніж 4 мільйони FPV-дронів у 2025 році були поставлені на фронт і активно використовувалися за різним цільовим призначенням. Це – один із ключових ударних інструментів насамперед для відбиття ворожих штурмів, знищення штурмових груп, техніки та засобів підтримки противника.
Паралельно FPV-дрони стали важливим елементом забезпечення власних бойових операцій – прикриття дій піхоти, ураження укріплень, зриву підвозу боєприпасів і створення щільних «мертвих зон» уздовж лінії фронту, що суттєво знижує втрати серед особового складу. FPV-підрозділи співпрацюють із піхотою, артилерією та іншими родами військ – застосовуються для коригування вогню артилерії, виявляють живу силу та техніку противника, а також відіграють роль “розвідників-виконавців” в ударних місіях.
Україна на порозі 2026 року
2025-ий став роком розширення сфер застосування FPV, часом остаточного ствердження війни, як дронової. Що слід очікувати у 2026-ому? На початок 2026 року війна в Україні увійшла в фазу, де FPV-дрони стали одним із ключових інструментів ураження та забезпечення бойових дій. Проте їх масове застосування не означає повного переходу до “дронової” війни. Навпаки, досвід 2025 року показав, що навіть за домінування безпілотників існують суттєві обмеження, які не дозволяють зробити дрони універсальним та самодостатнім засобом ведення бойових дій.
Саме тому у 2026 році перед обома сторонами постає питання: чому війна не може зводитися виключно до дронів, і які технічні, тактичні та організаційні фактори змушують адаптувати способи їх застосування – від протидії засобам радіоелектронної боротьби до зміни підходів у плануванні операцій.
Чому FPV-дрони перестали бути “чудо-зброєю”
Розвиток FPV-технологій відбувається з обох сторін конфлікту, і вже у 2024 році застосування дронів вийшло на рівень умовного паритету. FPV стали масовим і системним інструментом війни, який однаково активно використовують обидві сторони. Ефект новизни був зруйнований ще у 2023–2024 роках: з’явилися масштабні РЕБ-рішення, фізичні бар’єри, сітки та зміни в інженерному облаштуванні позицій. У результаті FPV-дрон перетворився на стандартний, але критично важливий елемент бою, ефективність якого визначається рівнем підготовки екіпажу, тактичною інтеграцією та швидкістю технічної адаптації.
Насичення фронту дронами як фактор тактичної переваги
Реальність фронту у 2024–2025 роках показала: на окремих ділянках саме рівень насичення дронами – розвідувальними та ударними FPV – визначав тактичну ініціативу. Питання – в їх живучості, стійкості до РЕБ та швидкості заміни втрат. В планах на 2026 рік – постачання на фронт 10 мільйонів FPV. Насичення фронту дронами стане важливим фактором переваги. Ключові операції 2024–2025 року підтверджують: хто першим і системно насичує ділянку дронами – той перехоплює темп бою.
Відомий приклад – операція українських сил на Куп’янському напрямку, де підрозділи, зокрема батальйону “Скеля”, досягли значної переваги на ділянці фронту за рахунок кількості дронів, що дозволило:
- перерізати логістику;
- ізолювати передній край;
- зламати маневр противника.
Проте, подальше насичення поля бою дронами необов’язково може призвести до аналогічного результату через фактори, які виникають на етапі масштабування будь-якого процесу. Зокрема, через обмеження управлінського характеру, перевантаження операторів, падіння середнього рівня ефективності використання дронів як через людський фактор, так і через фактор масштабування інструментів протидії
І цей момент у багатьох викликає хибне відчуття, що “кількість більше не вирішує”. Насправді вона вирішує до певної межі, після якої важливішою стає якість управління цією кількістю.
2026 рік: не «алгоритми замість масовості», а алгоритми для масовості
Як ми вже згадували, в планах – суттєве збільшення кількості дронів на фронті. Але з важливою поправкою – необхідне алгоритмічне управління масовістю. Алгоритми потрібні не для того, щоб замінити кількість або зробити кожен дрон “розумним і дорогим”. Задача в іншому:
- утримувати ефективність при великій кількості запусків;
- зменшувати навантаження на операторів;
- зберігати результат під РЕБ;
- перетворити хаотичні вильоти на керований процес.
Тобто основним наративом стає не “хто більше”, а “хто більше і розумніше”. Виграш отримують ті, хто поєднує масовість із алгоритмічним контролем, а не просто насичує фронт дронами чи робить ставку лише на складніші технології.
Перший масовий ефект FPV базувався на асиметрії: дешевий дрон – дорогий результат. Невелика кількість FPV дозволяла знищувати техніку, позиції та логістику противника з ефектом, непропорційним вкладеним ресурсам. Саме ця асиметрія у 2023–2024 роках створила відчуття появи принципово нової зброї.
Сьогодні ключове питання звучить не як “Скільки FPV ми можемо запустити?”. А як “Скільки з них гарантовано вразять ціль у складних умовах?” Кожен виліт відбувається в середовищі, де противник очікує дрон, готується до нього і має інструменти протидії. Показником ефективності стає відсоток виконаних задач у серії застосувань.
Висновок – ефективність FPV у 2026 році визначається:
- роботою під РЕБ;
- повторюваністю результату;
- інтеграцією з іншими засобами ураження.
У 2026 році FPV залишаються найважливим інструментом у війні. І для підвищення їхньої ефективності необхідно розуміти, які обмеження мають FPV на цей час.
Ключові обмеження FPV-дронів сьогодні
Вплив РЕБ
Як і в 2025-ому основним обмеженням в використанні дронів є РЕБ. Радіоелектронна боротьба вже давно не є епізодичним фактором. У 2025 році РЕБ присутня майже завжди – змінюється лише її інтенсивність, конфігурація та дальність дії. Для FPV це означає просту річ: польоти в “чистому ефірі” стали винятком, а не правилом. І РЕБ залишається критичною проблемою, навіть попри те, що проводиться активне впровадження дронів на оптоволокні.
Як на фронті з’явилися дрони на оптоволокні, та чи може Україна ефективно протистояти загрозі, що вони створюють для військових — читайте в нашому матеріалі.
Але переважна більшість FPV і надалі використовує радіоканал. Це найбільш гнучке, швидке і масове рішення. І воно є найбільш вразливим до РЕБ. Максимальною ця вразливість стає на фінальній ділянці – коли дрон входить у зону активного придушення, коли дистанція до цілі мінімальна, коли на виправлення помилки вже немає часу. Що очікує у класичному сценарії? Втрачається відео, керування, зривається атака, що призводить до зриву місії в цілому і зменшує реальну ефективність FPV-дронів – кожен збій відбувається саме в фінальній точці, де результат мав бути досягнутий. Але РЕБ не є тактичним обмеженням. Це не проблема окремого дрона чи конкретного оператора. Це системне обмеження, яке пов’язане з самою концепцією FPV, побудованої на безперервному каналі зв’язку.
Саме тому:
- нарощування кількості дронів не вирішує проблему;
- збільшення потужності передавача має межу;
- заміна частот лише тимчасово змінює конфігурацію бою.
Людський фактор оператора FPV
Попри стрімкий розвиток технологій, людина залишається центральною ланкою FPV-системи. Саме оператор приймає рішення, коригує політ і несе відповідальність за фінальне ураження цілі. У 2025 році стало очевидно: людський фактор – одне з найжорсткіших обмежень масштабування FPV-війни: війна ведеться між командами дронів, що вимагає значних витрат ресурсу пілотів. Жодна людина не може працювати, не припускаючись помилок. І на жаль, вони трапляються там, де коштують найдорожче – на фінальній точці чи “останньому метрі”.
Ще одна проблема, яка стала дуже помітною зі збільшенням кількості дронів у 2025 – люди не масштабуються так само швидко, ак БПЛА. Пілоти стали дефіцитним ресурсом. Кожен оператор – “на вагу золота”. Це не просто людина, яка хоче “літати”. Це складний у підготовці спеціаліст, якого важко замінити у бою. Водночас пілот – пріоритетна ціль для противника. Немає оператора – немає дрона. “Полювання” на пілотів здійснюється з обох сторін і для цього використовують різні методи та фактори впливу:
- удари по позиціях екіпажів;
- розвідку каналів управління;
- деморалізацію та виснаження.
У результаті пілот стає вузьким місцем усієї FPV-системи. І це – суттєве обмеження.
Не менш вагома проблема – швидкість підготовки. Неможливо за день навчити оператора з нуля, для цього потрібні місяці роботи в польових умовах. На поповненні складу дронщиків відбиваються і складнощі з мобілізацією. Навчити пілота FPV – це не тижні, а місяці. Важливо пам’ятати і про те, що бойовий досвід, який так необхідний в умовах реального бою, не набувається навіть за використання сучасних симуляторів польотів. При цьому втрати операторів на полі бою – постійні, а тим пілотам, які вже багато місяців на позиціях, необхідна ротація.
Розглядаючи обмеження не можна пройти повз людські можливості. Навіть за ідеального навчання та отримання професійного рівня пілот втомлюється, він втрачає концентрацію, що призводить до помилок в роботі під РЕБ та вогнем противника. Ефективність роботи оператора при масових запусках зменшується. І це не залежить від людини та її бажань. Це біологічне обмеження, яке неможливо вирішити шляхом покращення навчання, відбором кращих серед кращих, підготовкою справжніх асів. Вони залишаються людьми з певною межею можливостей.
Про безкоштовний курс навчання пілотів FPV-дронів роботі з системами донаведення — дивіться в сюжеті «5 каналу»:
Питання 2026 року полягає не в тому, чи можна навчити більше пілотів, а в тому, як зменшити залежність результату від конкретної людини. І саме тут FPV-війна неминуче рухається від ручного пілотування до алгоритмічної підтримки. Задача не виростити кілька унікальних асів, а отримати середню, але стабільну ефективність.
Нестабільність результатів
Навіть найкращі пілоти не можуть демонструвати стабільні результати роботи. Один чи кілька вдалих вилітів FPV ще не означає повторювану ефективність. Цей факт став очевидним на рівні багатьох підрозділів – серії запусків дають надто різний результат, навіть за однакових завдань. І це нормально, адже ефективність FPV критично залежить від важко контрольованих змінних – конкретного пілота, його досвіду та стану, погодних умов, особливостей рельєфу, візуальних умов. Незначна зміна навіть одного з факторів може призвести до того, що результат змінюється.
Донаведення як ключ до стабільності
Саме тут з’являється принциповий зсув у порівнянні з періодом до 2025 року – системи донаведення, які працюють і вдень, і вночі, стають запорукою стабільного ураження.
Їхня роль:
- зменшити залежність від навичок конкретного пілота;
- компенсувати погіршення візуальних умов;
- забезпечити корекцію на фінальній ділянці;
- вирівняти результат між різними екіпажами.
Дрон більше не потрібно “дотягувати руками” до цілі, цю задачу вирішує система. Це критично змінює можливості планування:
- з’являється розрахунок ефективності;
- зменшується потреба в “асах”;
- підвищується роль сценаріїв, а не імпровізації.
Вразливість FPV-дронів до маскування та обману
На полі бою активно використовують такий “олдскул”, як сітки, макети, дим, прості інженерні рішення. І вони працюють – зривають атаки FPV, викликають в оператора сумніви у цілі, вимагають витрачати боєкомплект на хибні об’єкти. Такі заходи не потребують високих технологій, але працюють проти людського сприйняття, а не проти електроніки. І знову вперед виходить проблема дронів з ручним наведенням: ці FPV критично залежать від того, що саме бачить пілот і як він цю інформацію інтерпретує. Маскування допомагає зламати візуальні образи цілей, сховати контури техніки. Пілот атакує муляж або порожнє місце. Для сторони, що обороняється, це означає мінімальні витрати та максимальний ефект виснаження. Показовий кейс – дороги довкола Харкова, які сьогодні системно накривають сітками.
Обмежена масштабованість FPV-дронів
Один екіпаж – один дрон. І це створює постійний дефіцит персонала, обмежує темп атак, викликає залежність ефективності від фізичної присутності людей.
В той же час координовані атаки кількома FPV-дронами залишаються складними у реалізації, адже відсутня спільна навігація, присутня затримка сигналу. Синхронізувати дії операторів складно. У результаті більшість атак виконується одиночними дронами. За масового застосування FPV виникає перевантаження командних та координаційних ланок, що призводить до складнощів у синхронізації дій різних підрозділів дронів, піхоти й артилерії. На ухвалення рішень необхідно більше часу, зростає кількість помилок через “інформаційний шум”.
Не варто забувати про обмеження пропускної здатності каналів зв’язку. Навіть за відсутності активного придушення, радіоефір стає перевантаженим, що безпосередньо знижує ефективність дронів.
Як сторони будуть долати ці обмеження у 2026 році
Велика кількість обмежень є справжнім викликом для України. Але не є проблемою, яку неможливо вирішити. Розглянемо покроково, які заходи допоможуть обійти обмеження чи позбавитися їх вже найближчого часу.
Автономізація фінальної фази
Один з бажаних напрямків руху у 2026 році полягає не в повній автономності FPV, а в автономності критичного моменту – фінальної фази атаки. Саме там, де РЕБ працює найагресивніше, а людський фактор дає найбільше збоїв, дрон повинен залишатися ефективним навіть після втрати зв’язку. З досвіду 2024-2025 років стає зрозуміло – попри розвиток оптоволоконних рішень, їх все ще недостатньо для масового покриття фронту. Тому класичні FPV на радіоканалі залишаються наймасовішим інструментом, а отже – найбільш вразливим до РЕБ саме на фінальному відрізку. Відповіддю на це стає автономізація завершення місії. У 2026 році стандартом поступово стають рішення, які дозволяють FPV:
- автоматично супроводжувати обрану ціль після захоплення;
- коригувати траєкторію без постійної участі оператора;
- завершувати атаку навіть за повної або часткової втрати керування;
- працювати стабільно вдень і вночі, у складних візуальних умовах.
Це дозволяє перенести відповідальність оператора з “ручного наведення” на вибір моменту, сценарію та цілі.
Зменшення ролі ручного пілотування
Масове застосування FPV показало очевидне обмеження: кількість дронів зростає кратно, тоді як підготовка пілотів залишається повільною, нерівномірною й залежною від окремих шкіл, інструкторів і бойового досвіду конкретних підрозділів.
У 2026 році роль оператора зміщується у бік тактичного менеджера, який:
- обирає ціль і момент атаки;
- визначає сценарій застосування;
- контролює групу дронів, а не кожен рух окремого апарата.
Завдяки автоматизації ключових етапів польоту та наведення стає можливим знизити поріг входу для нових пілотів, що критично в умовах мобілізації та вирівняти середню ефективність підрозділів. Це дозволяє зменшити кількість фатальних помилок на фінальному етапі атаки та скоротити час навчання без втрати якості. Основна задача – зробити так, щоб технологія могла компенсувати людину і не вимагати від оператора надлюдських навичок.
Стабільність результату
У 2026 році ключовою цінністю стає не рекордний удар і не одиничний “ідеальний” виліт, а прогнозована ймовірність ураження в реальних бойових умовах. Командиру важливо знати не про те, чи може FPV вразити ціль, а з якою ймовірністю це станеться знову й знову. FPV-дрони поступово втрачають імпровізаційний характер, і переходять до алгоритмічно визначених сценаріїв. Логіка їх застосування стає все ближчою до використання керованих боєприпасів, а не до платформ, що тестуються на рівні експериментів.
Стабільність не означає одноманітність. Вона означає, що результат перестає бути лотереєю, а FPV стає інструментом планування, а не лише можливістю “піймати вдалий момент”.
Отримати результат незалежно від особливостей конкретного пілота, погоди, рельєфу, візуальних перешкод допомагає саме алгоритм донаведення.
Протидія маскуванню через алгоритми та насичення
У 2026 році фокус протидії маскуванню зміщується не лише в площину “кращого зору”, а в поєднання алгоритмів і масовості застосування. Олдскульні візуальні обманки – сітки, макети, дим залишаються ефективними. Але увага переноситься з картинки на поведінку об’єкта та логіку його існування. І тут знову працюють алгоритми донаведення, які використовують не форму, а дані про рух, маршрут, контекст. Рішення приймає система.
Ключовий фактор – насичення дронами конкретної ділянки фронту. Коли FPV стають масовими, зникає потреба “вгадувати”, де справжня ціль. Уражається не лише техніка, а логістичні шляхи, під’їзди, переправи, вузли інфраструктури, опори зв’язку та енергетики. Фактично, більше дронів атакують не саму техніку, а умови її існування. У такій моделі макет чи сітка можуть врятувати окрему одиницю, але не рятують систему постачання.
Окремий тренд – зростання дальності ураження FPV. Виграє той, хто контролює простір. І тут важливо, щоб максимальна кількість дронів на фронті була оснащена системами донаведення.
Перехід до групових сценаріїв без «роїв»
У 2026 році FPV дедалі частіше застосовуються не як поодинокі платформи, а як скоординований інструмент на рівні ділянки фронту. Йдеться не про автономні рої, а про реальну концентрацію людей і дронів у потрібний момент і в потрібному місці. В цьому напрямку рухаються обидві сторони. Поодинокі вильоти – рідкість. Частіше FPV працюють серіями та хвилями, їхні атаки синхронізуються за часом та напрямком. При цьому алгоритми не замінюють людину, а зменшують навантаження на неї і спрощують управління, що дозволяє збільшити ефективність пілота.
Фактично, масштабування FPV у 2026 році відбуватиметься через підвищення рівня організації пілотів та збільшення швидкості перекидання підготовлених команд. Алгоритми підсилюють людину, а не намагаються її замінити.
FPV як частина єдиної системи: FPV + НРК
У перші роки війни саме дрони докорінно змінили роль і значення артилерії, сьогодні вони активно застосовуються у зв’язці з наземними роботизованими комплексами (НРК).
Саме ця комбінація формує нову тактичну реальність – FPV дедалі частіше інтегруються:
- з артилерією як елементом довгого ураження;
- з наземними роботизованими комплексами – як ударними, так і логістичними;
- у єдиний цикл “виявлення – підтвердження – ураження”, де рішення ухвалюється не за відео, а за даними.
У 2026 році саме зв’язка FPV + НРК стає базовим елементом тактичних операцій. Кількість наземних платформ на фронті збільшується, вони отримують широку специфікацію – носіїв боєкомплекту, мобільних точок запуску FPV, ретрансляторів. Завдяки використанню у зв’язці з НРК дронів вдається розширити можливості комплексів. Збільшується дальність ураження без прямого контакту, покращується можливість працювати з укриттів і засідок, мінімізуються ризики для операторів і піхоти.
До кінця 2026 року можна очікувати сотні прикладів, де ураження противника здійснюватиметься комплексами НРК та FPV, а не окремим дроном і не окремим роботом. Вже зараз застосовуються НРК-засідки з дистанційним запуском FPV, реалізуються ударні сценарії, де наземний робот підводить FPV у глибину оборони.
Чи зможуть НРК замінити людину на полі бою? Читайте в нашому матеріалі.
FPV перестає бути просто дроном, який має “долетіти і влучити”. Він стає важливою частиною системи. У 2026-ому війна дронів остаточно переходить у війну систем, у якій ефективність визначається якістю інтеграції безпілотників.
Висновок: що насправді вирішує майбутнє FPV
2026 рік покаже просту річ: важливо не скільки у тебе FPV-дронів, а як ти з ними працюєш. РЕБ, втома операторів і нестабільні результати вже не перекриваються ані героїзмом, ані масовими запусками. Перевагу отримають ті, хто зможе перетворити кількість на керовану систему — з алгоритмами, автономною фінальною фазою та стабільним результатом. FPV більше не «чудо-зброя», але вони залишаються важливими, якщо працюють як частина єдиного бойового механізму разом з артилерією та НРК, а не поодинці.
Зв’яжіться з нами, щоб отримати детальну інформацію про систему донаведення дронів VGI-9.
Слідкуйте за нашими оновленнями в соцмережах та на YouTube – там ви знайдете:
✅ Ексклюзивні матеріали про розробку, випробування та бойове застосування.
✅ Корисні аналітичні матеріали про війну та роль FPV-дронів у сучасних бойових операціях.
✅ Актуальні новини та інсайди зі світу військових технологій.
📌 Долучайтеся до нас:
🔗 YouTube: VGI-9 на YouTube
📸 Instagram: Ми в Instagram
🎯 TikTok: Ми в TikTok
