Як з’явилася «Герань»: від іранського Shahed-136 до реактивної «Герані-5»
Shahed розробили в Ірані, вперше випробували хусити проти Саудівської Аравії ще у 2019 році. Його концепція проста: відносно недорогий безпілотник із великою дальністю польоту та бойовою частиною може завдавати ударів по цілях далеко за лінією фронту, при цьому змушуючи противника витрачати значно дорожчі ресурси на його перехоплення.
росія отримала перші партії Shahed-136 та Shahed-131 у середині 2022 року, а вже у вересні українські військові вперше публічно зафіксували застосування Shahed-136 на території України. На російських дронах з’явилося позначення «Герань-2».
Після поставок перших іранських дронів, росіяни почали розгортати їхнє виробництво на власній території. Спочатку російські підприємства збирали дрони з іранських компонентів. Але поступово окремі частини почали замінювати російськими або китайськими аналогами. Згодом росія не просто налагодила виробництво цих дронів, а перетворила базову іранську конструкцію на платформу для постійних експериментів.
Як «Герань» навчилася протистояти РЕБ
Ранні версії російської «Герані» досить залежали від супутникової навігації. Якщо українські системи РЕБ глушили або підміняли супутниковий сигнал, дрон міг відхилитися від заданого маршруту.
У відповідь на це росія почала встановлювати на дрони дедалі складніші антенно-навігаційні системи. Спочатку використовували чотириелементні системи Kometa-M4. Згодом з’явилися рішення з більшою кількістю антенних елементів — M8, M12, M16, а також китайські модулі з 16 антенами. Такі системи підвищують стійкість супутникової навігації до радіоелектронних перешкод. Кілька антен дають змогу системі визначати напрямок перешкоди та зменшувати її вплив на навігаційний сигнал.
Чи можна керувати «Геранню» в польоті?
Логіка застосування дрона теж поступово змінювалася. Перші «Герані» працювали переважно за принципом «запустив — і забув»: оператор задавав маршрут, після чого дрон самостійно летів до запрограмованих координат. Якщо його збивали або він відхилявся від маршруту, оператор не міг повноцінно втрутитися в його політ.
У 2023 році росіяни спробували це змінити. На окремих безпілотниках знаходили 4G-модеми, а згодом такі рішення перетворилися на стандартизовані телеметричні системи. У 2025 році на «Геранях» з’явилися також модеми mesh-мереж, які дозволяли безпілотникам обмінюватися інформацією та підтримувати зв’язок на відстані.
Це змінило й роль самої «Герані». Дрон тепер не обов’язково повинен летіти прямим маршрутом до заздалегідь визначеної точки. Натомість він може передавати телеметрію, отримувати нові команди під час польоту, передавати відео.
Камери й «сікер»: як «Герань» б’є по рухомих цілях
Згодом росіяни оснастили «Герань» камерами, а з цим оновленням змінився і тип цілей, по яких можуть працювати дрони. На різних версіях «Герані» знаходили камери різного рівня складності — від звичайних готових камер спостереження до тепловізійних систем із лазерним далекоміром та функціями комп’ютерного зору.
Це відкриває можливість атакувати не лише заздалегідь визначені координати.
Для нерухомої цілі достатньо знати її місцезнаходження. Але для автомобіля, корабля чи іншої рухомої цілі координати можуть бути неактуальними вже за кілька хвилин. Камера і система автоматичного розпізнавання дозволяють шукати ціль безпосередньо під час польоту.
Саме так з’явилися модифікації, які отримали неофіційну назву «сікер» — від англійського seeker, тобто «шукач». У таких версіях поєднуються камери, засоби зв’язку та алгоритми машинного зору. Оператор може підтвердити ціль, після чого система супроводжує її автоматично.
Яке навантаження несе «Герань»: міни, FPV-дрони
Окремо росіяни змінювали й бойове навантаження «Герані». Замість однієї бойової частини на деяких модифікаціях «Герані» використовували потужніші заряди, різні типи боєголовок та додаткові боєприпаси.
Наприклад, у 2025 році на окремих дронах фіксували підвішені під крилами протитанкові міни. А в 2026 році з’явилися ще більш нестандартні конфігурації — на окремих «Геранях» знаходили FPV-дрони, які можна скидати під час польоту.
Яка швидкість «Герані-3», «Герані-4» і «Герані-5»?
Але найбільш помітна зміна відбулася зі швидкістю. Базовий «Герань-2» використовував поршневий двигун і мав значно меншу швидкість, ніж нові реактивні версії. Коли українська ППО та дрони-перехоплювачі навчилися ефективно протидіяти таким цілям, росія почала переходити до турбореактивних двигунів.
- Першою такою версією став «Герань-3», створений на основі іранського Shahed-238. За даними української розвідки, він отримав китайський турбореактивний двигун і може розвивати швидкість до 300–350 км/год.
- Наступний «Герань-4» отримав посилену конструкцію та потужніший двигун, що дозволяє йому розганятися майже до 500 км/год.
- «Герань-5» уже суттєво відрізняється від класичної схеми «Шахеда» і за формою більше нагадує крилату ракету; його швидкість сягає до 600 км/год.
На фото зображено БпЛА «Герань-5»
Цей процес можна описати як постійний цикл: українська оборона знаходить спосіб протидіяти певній версії дрона — російські виробники знову модифікують «Герань» — новий дрон потрапляє у виробництво і знову використовується на фронті.
Реактивний двигун став наступним кроком у цій гонці.
Чому реактивні дрони так важко збивати
Для системи ППО важлива не лише дальність виявлення цілі, а й час між її виявленням та перехопленням. Чим швидше рухається дрон, тим менше часу залишається на його супровід, передачу координат, вихід засобу ураження на потрібну траєкторію та саме перехоплення.
Це суттєво звужує можливості мобільних вогневих груп. За словами військового кореспондента Андрія Цаплієнка, під час атаки звичайного «Шахеда» у кулеметників може бути близько 60 секунд на реакцію, тоді як у випадку реактивного БпЛА — лише близько шести секунд.
Три хвилини — стільки реактивному «Шахеду» потрібно, щоб перетнути Київ, каже т.в.о. начальника Київської міської адміністрації Андрій Ткачов.
До цього додається ще й висота польоту. За словами авіаційного експерта Богдана Долінце, реактивні безпілотники можуть летіти на висоті 5–7 кілометрів. На таких висотах вони стають менш доступними для частини засобів ближньої ППО, використання РЕБ теж ускладнюється.
Це означає, що протидія реактивному «Шахеду» дедалі більше нагадує завдання з перехоплення малої крилатої ракети. Для дронів-перехоплювачів це насамперед означає нові вимоги до швидкості.
Засновника та CEO Vyriy Industries Олексій Бабенко пояснює: якщо перехоплювач летить зі швидкістю 250 км/год, він фізично не зможе наздогнати ціль, яка рухається зі швидкістю 400–500 км/год. Якщо ж його швидкість становить 400 км/год, цього теж може бути недостатньо: щоб наздогнати швидший дрон, бо потрібен запас швидкості, а не просто можливість летіти приблизно з тією самою швидкістю.
При цьому швидкість самого перехоплювача — лише одна зі змінних. Навіть якщо він здатний розвивати потрібну максимальну швидкість, цього недостатньо: апарат має швидко набрати висоту, подолати відстань до цілі та вийти на потрібну траєкторію зближення. Чим швидше рухаються обидва апарати, тим менше часу залишається на кожен із цих етапів.
Швидший дрон проблеми не вирішить. Перехоплювачу потрібно довго тримати високу швидкість, лишатися керованим на ній і мати наведення, яке встигає спрацювати за лічені секунди.
Окремий виклик — «очі» перехоплювача. Оператору потрібно за лічені секунди помітити ціль на фоні неба чи землі, часто вночі, і не втратити її під час зближення. Цю задачу дедалі частіше перекладають на системи машинного зору. Наприклад, VGI-9 розробила модуль детекції повітряних цілей для FPV-перехоплювачів: за тепловою сигнатурою він виявляє цілі типу Shahed на відстані до 1000 м (залежно від погоди), допомагає визначити напрям їхнього руху й утримувати ціль у полі зору цілодобово. Так скорочується час між появою цілі та рішенням про перехоплення — саме той ресурс, якого реактивні дрони залишають найменше.
Олексій Бабенко також звертає увагу на іншу проблему українського R&D: за його словами, частину перехоплювачів створювали з доступних компонентів, а не оптимізували силову установку під конкретну вимогу до швидкості. Це важливо, оскільки збільшення швидкості не зводиться до встановлення потужнішого двигуна. Потрібно узгодити між собою мотор, пропелер, регулятор, акумулятор, масу апарата та його аеродинаміку. Інакше перехоплювач може формально мати високу максимальну швидкість, але не зможе достатньо довго підтримувати її або залишатиметься складним у керуванні.
Саме ця проблема вже проявилася під час випробувань нових українських перехоплювачів. Reuters повідомляв, що частина апаратів мала труднощі з керуванням на швидкостях понад 400 км/год. Щоб піднятися з 250-300 до 400+ км/год, мало замінити двигун.
У результаті українським виробникам доводиться одночасно вирішувати кілька задач:
- збільшувати швидкість перехоплювача,
- зберігати достатню тривалість польоту,
- забезпечувати його маневреність,
- розвивати системи наведення,
- при цьому залишати вартість апарата достатньо низькою для масового застосування.
І тут виникає ще одна проблема. Взимку 2026 року тодішній міністр оборони Михайло Федоров публічно попереджав про необхідність готуватися до реактивних «Шахедів». Але між усвідомленням загрози та появою серійного виробу проходить час. Потрібно не лише придумати конструкцію, а провести випробування, знайти оптимальні компоненти, налагодити виробництво і забезпечити достатні обсяги постачання.
Саме цей часовий розрив може стати одним із головних викликів у гонці між реактивними дронами та засобами їхнього перехоплення. росія змінює свої ударні БпЛА поступово — від швидших двигунів до нових систем зв’язку, камер і самонаведення. Україні ж потрібно встигати не просто створювати перехоплювачі, а масштабувати їх до моменту, коли нова «фіча» російського дрона перестане бути перевагою.
Як Україна готує відповідь на реактивні дрони
Винищувачі F-16 і ракети AIM-9/AIM-120 — дорогий спосіб
Проблема протидії реактивним «Шахедам» полягає не лише у їхній швидкості. Для їхнього знищення Україні доводиться частіше залучати винищувальну авіацію — зокрема F-16, Mirage та МіГ-29 — а також дорожчі наземні засоби ППО. Але на такі засоби і без реактивних дронів існував дефіцит.
14 вересня Володимир Зеленський заявив, що українські F-16 використовували ракети AIM-9 та AIM-120 для знищення реактивних дронів. За його словами, це дорогий спосіб перехоплення, який застосовують у випадках, коли іншого засобу для ураження цілі немає. Тоді ж Президент розповів про українсько-канадську розробку дешевої ракети проти реактивних дронів, яку планували випробувати в Україні.
Тобто одне з ключових завдань зараз — знайти дешевший засіб, який можна буде застосовувати проти великої кількості швидкісних дронів. Саме в цьому контексті Україна розвиває швидкісні дрони-перехоплювачі.
Дрони-перехоплювачі проти реактивних «Шахедів»: Sting S, JetKiller
18 вересня стало відомо, що перехоплювачі щонайменше двох українських компаній пройшли бойову перевірку й мають підтверджені збиття реактивних «Шахедів». 19 вересня Зеленський показав відео, як перехоплювач військової контррозвідки СБУ наздоганяє й знищує «Герань-5. У цей же день він двічі успішно працював по цілі.
24 вересня під час виступу в ООН Зеленський повідомив про успішні випробування чотирьох нових реактивних перехоплювачів і перехід до нарощування виробництва.
Вже наступного дня на засіданні Ставки окремо розглядали результати випробувань перехоплювачів, частку уражених ними цілей та досвід екіпажів, які вже працюють проти реактивних дронів. За підсумками випробувань визначили системи, які планують використовувати для посилення ППО, а наступним завданням є збільшення їхнього виробництва.
Станом на 2 жовтня випробування тривають: у роботі п’ять моделей. Одну з них уже готують до серійного випуску, до кінця жовтня можуть виготовити близько 400 апаратів. Інші чотири все ще проходять випробування.
Окремі перехоплювачі вже використовують у бойових умовах. Наприклад, український Sting S від «Диких Шершнів» знищив близько десяти реактивних «Гераней-4» та кілька «Гераней-5». У компанії повідомляли, що розробка ще проходить активні бойові випробування, тому її характеристики можуть змінюватися перед масовим виробництвом.
Дрон-перехоплювач Sting S 1020-го ЗРАП наздоганяє «Герань-5».
Ще один український перехоплювач — P1-SUN «JetKiller» від SkyFall — уже вдруге, за даними компанії, знищив російську «Герань-5». Останнє перехоплення відбулося на зустрічно-перехресному курсі: перехоплювач не наздоганяв ціль, а вийшов на неї назустріч.
Роботизовані турелі з ШІ
Але швидкісні перехоплювачі — не єдиний елемент цієї системи. 5 жовтня речник Повітряних сил Юрій Ігнат повідомив, що українські сили вже мають випадки збиття реактивних дронів, зокрема «Герань-5», за допомогою роботизованих турелей зі штучним інтелектом. У таких системах використовується машинний зір, який дає змогу автоматично супроводжувати ціль і працювати по швидкісних БпЛА.
Заразом Юрій Ігнат зазначив, що радіус роботи турелей залишається невеликим, оскільки основним засобом ураження в них є кулемет. Тому їх розглядають як один із елементів комбінованої системи захисту, а не як заміну іншим засобам ППО. За словами речника, проти реактивних дронів також застосовують винищувачі, зенітні самохідні установки, мобільні вогневі групи та дрони-перехоплювачі.
Розгортання таких турелей уже почалося в Києві. 4 жовтня Володимир Зеленський повідомив, що в столиці встановили понад 12 систем для протидії реактивним БпЛА, ще вісім автоматичних бойових модулів планують встановити в Київській області. Йдеться про турелі, розраховані, зокрема, на кулемети калібру 12,7 мм.
Наземна ППО і дешеві ракети
Ще один напрям — масштабування наземної ППО. Військовий експерт та військовослужбовець 413-го полку Сил безпілотних систем Іван Киричевський серед напрямів протидії називає адаптацію під ракети КБ «Луч» комплексів «Стріла-10» та «Оса-АКМ», а також комплексу «Десна».
Окремо розвивається напрям дешевших ракет із головками самонаведення. Засновник First Contact Валерій Боровик зазначає, що Україні потрібні засоби, вартість яких дозволить застосовувати їх проти великої кількості реактивних дронів. Також він наголошує, що паралельно слід розвивати РЕБ, яка може впливати на наведення дронів на ціль.
Тому українська відповідь поступово формується як багаторівнева система. Частину цілей мають перехоплювати швидкісні дрони, частину — традиційні засоби ППО, а окремі елементи можуть бути придушені засобами РЕБ. При цьому ключовою проблемою залишається масштаб: один успішний перехоплювач не вирішить проблеми у час, коли реактивних дронів стає дедалі більше.
З масштабуванням теж не все так просто. На цьому етапі виникає проблема з компонентами. За словами Зеленського, одним із головних обмежень залишаються двигуни для швидкісних перехоплювачів. Частину з них Україна виробляє самостійно, але нинішніх обсягів недостатньо, через що виробники значною мірою залежать від імпорту.
Тому паралельно Україна працює над власним виробництвом реактивних двигунів різних типів.
Чи встигне Україна наростити виробництво перехоплювачів?
росія нарощує випуск реактивних дронів швидко: з 450 у червні до 2850 у серпні. Україна лише переходить від випробувань до серії, а головним обмеженням залишаються двигуни. Тож головне питання: чи встигне Україна масштабувати виробництво швидкісних перехоплювачів до рівня, який відповідатиме темпам застосування реактивних дронів росією?
Реактивні «Шахеди»: головні факти
Що таке реактивні «Шахеди»?
Це ударні безпілотники сімейства Shahed/«Герань», оснащені реактивними двигунами. Нові модифікації стали швидшими за класичні «Шахеди» та в окремих характеристиках наближаються до малих крилатих ракет.
Чому їх складніше перехоплювати?
Через вищу швидкість і, в окремих випадках, більшу висоту польоту. Це скорочує час, який ППО має на виявлення цілі, її супровід та ураження.
Чи можуть дрони-перехоплювачі збивати реактивні «Шахеди»?
Так. Українські перехоплювачі вже мають підтверджені випадки знищення реактивних «Гераней», зокрема «Герані-4» та «Герані-5». Водночас для таких цілей важливі не лише швидкість перехоплювача, а й його маневреність, керованість та система наведення.
Що Україна використовує для боротьби з ними?
Україна застосовує комплекс різних засобів: винищувальну авіацію, наземні системи ППО, дрони-перехоплювачі, роботизовані бойові модулі та РЕБ. Паралельно розробляються дешевші засоби.
Чому недостатньо просто зробити швидкий перехоплювач?
Швидкість — лише одна з вимог. Перехоплювач має залишатися керованим на великій швидкості, мати достатню тривалість польоту та систему наведення, яка встигне відпрацювати за короткий час.
